Самоцитування. Не бачив рекомендацій щодо прийнятних обсягів. Зрозуміло автор, в першу чергу, повинен з цим визначатися самостійно виходячи з етичних принципів (якщо є потреба у посиланні на свою роботу і без цього ну ніяк, то посилаємося). Журнали на свої сайтах про це не пишуть (чи пишуть?). Не пишуть (чи пишуть?) вони і про самоцитування журналом самого себе (у свіжих статтях журналу цитуються статті, які були опубліковані у ньому раніш).

Але ж цікаво. Проаналізував українські (по афіліації видавця) журнали у Scopus за 2017 рік . Їх там не дуже багато, приблизно 40 активних (так мало тому що переклади приблизно 15 журналів видаються закордонними видавництвами). Що маємо? Усього два журнали не цитували самі себе взагалі (у 2017 році вони не публікували свої статей - або вже не індексувалися, або це якась помилка): Electronic Journal of Theoretical Physics (отримав 27 цитувань); Fiziolohichnyi Zhurnal (37 цитувань). Лідерами самоцитування виявилися такі: Problemy radiatsiĭnoï medytsyny ta radiobiolohiï (опубліковано 36 статей; цитувань – 16; у тому числі власних – 11); Nuclear and Radiation Safety (34; 13; 7); Nuclear Physics and Atomic Energy (44; 29; 15); Uspehi Fiziki Metallov (11; 22; 11).

Цікаво, як така практика корелює з галуззю знань, до якої відноситься журнал (тут буде певна похибка, бо деякі журнали є мультідисциплінарними або відносять до декількох галузей). Але все ж, цікаво. У кожній галузі є журнали, які багато самоцитують або мало. Тим не менш, є одна галузь, де усі наші (вітчизняні) журнали дуже добре себе самоцитують (від 30 до 53 відсотків) – Energy! Менше інших – Mathematics; Biochemistry, Genetics and Molecular Biology.

Тут, звісно, слід взяти до уваги, що журнали відрізняються за кількістю опублікованих статей, що може вплинути на результат. Є й інші фактори.