Сергій Козьменко,
Людмила Остапенко
(ТОВ «Ділові перспективи», м. Суми)

Метою підготовки даного огляду є впорядкування інформації щодо основних нормативно-правових актів, які стосуються діяльності університетів і наукових установ і у яких ця діяльність оцінюється через кількість та якість афілійованих з ними наукових журналів і наукових публікацій.

Наукові публікації і рейтинги університетів

Публікаційна активність науково-педагогічних і наукових працівників останніми роками є однією з важливіших складових при оцінюванні (складанні рейтингів) університетів і наукових установ.

• Так Шанхайський рейтинг університетів (Academic Ranking of World Universities)
  враховує кількість науковців і кількість статей, опублікованих у Nature та Science, статей з SCIE та SSCI (WoS).
• Лейденський рейтинг університетів (CWTS Leiden Ranking)
  розглядає тільки університети з найбільшим числом публікацій у впливових міжнародних журналах (тільки WoS).
• Рейтинг університетів Таймс (The Times Higher Education World University Rankings)
  враховує рівень цитування наукових праць працівників університетів.
• Рейтинг QS (QS World University Rankings)
  також побудований на врахуванні репутації університету у світі і внеску в науку (на основі оцінки рівня цитування наукових праць).
• Рейтинг журналу U.S. News & World Report (Best Global Universities Rankings)
  взагалі побудовано виключно на оцінюванні публікацій і науково-дослідної репутації університетів.
• Рейтинг університетів (Scimago Institutions Rankings)
  побудовано на оцінюванні публікацій у Scopus.
• Вебометрикс (Ranking Web та Webometrics)
  враховує кількість наукових статей за 5 років, які входять до 10% найбільш цитованих у своїй галузі (на основі SCImago) і кількість посилань на найбільш цитованих науковців (за даними Google Scholar citations). Більш того, зараз у рамках цього проекту впроваджується рейтинг Transparent, який побудовано виключно на даних Google Scholar citations.

Наукове видання, публікація, стаття (визначення)

Як відомо, наукова діяльність провадиться відповідно до законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» тощо.

Наслідком наукової діяльності є науковий результат, а саме нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях інформації. Науковий результат може бути у формі звіту, опублікованої наукової статті, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття, проекту нормативно-правового акта, нормативного документа або науково-методичних документів, підготовка яких потребує проведення відповідних наукових досліджень або містить наукову складову, тощо (відповідно до статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Науковий результат може бути оприлюднений як у вигляді окремого видання, так і як складова збірника або періодичного видання.

Закон України «Про видавничу справу» надає таке визначення видання: це твір (документ), що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений шляхом друкування, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам національних стандартів, інших нормативних документів з питань видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання.

У Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (стаття 1) також надається визначення наукового видання, під яким розуміється: твір (узагальнююча наукова праця, монографія, збірник наукових праць, збірник документів і матеріалів, тези та матеріали наукових конференцій, автореферат дисертації, препринт, словник, енциклопедія, науковий довідник або покажчик, наукове періодичне видання тощо) наукового характеру, що пройшов процедуру наукового рецензування та затвердження до друку вченою (науковою, науково-технічною, технічною) радою наукової установи або вищого навчального закладу, редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений шляхом друкування, тиснення або в інший спосіб, містить інформацію про результати наукової, науково-технічної, науково-педагогічної, науково-організаційної діяльності, теоретичних чи експериментальних досліджень (науково-дослідне видання); підготовлені науковцями до публікації тексти пам’яток культури, історичних документів чи літературних текстів (археографічне або джерелознавче видання); науково систематизовані дані чи матеріали, що відображають історію науки та сучасний стан наукового знання (науково-довідкове або науково-інформаційне видання), призначені для поширення, відповідають вимогам національних стандартів, інших нормативних документів з питань видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання.

Детальну інформацію щодо різновидів видань можна отримати з Національного стандарту України «Інформація та документація. Видання. Основні види. Терміни та визначення понять» (ДСТУ 3017:2015).

Стосовно поняття «наукова публікація» слід зазначити, що його визначення у нормативно-законодавчих актах ми не зустрічали.

Але, наприклад, у «Порядку присудження наукових ступенів» ((Постанова КМУ від 24 липня 2013 року № 567 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів») можна знайти таке речення:

«Мінімальну кількість та обсяг публікацій, які розкривають основний зміст дисертацій, визначає МОН».

Однозначно можна припустити, що йдеться не просто про публікації , а саме про наукові. У тексті цього ж документа до опублікованих праць відносять

«...монографії; посібники (для дисертацій з педагогічних наук); статті у наукових, зокрема електронних, фахових виданнях України; статті у наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, з якого підготовлено дисертацію».

А також

«До опублікованих праць, які додатково відображають наукові результати дисертації, належать дипломи на відкриття; патенти і авторські свідоцтва на винаходи, державні стандарти, промислові зразки, алгоритми та програми, що пройшли експертизу на новизну; рукописи праць, депонованих в установах державної системи науково-технічної інформації та анотованих у наукових журналах; брошури, препринти; технологічні частини проектів на будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення підприємств; інформаційні карти на нові матеріали, що внесені до державного банку даних; друковані тези, доповіді та інші матеріали наукових конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл тощо».

Останнє, на наш погляд, може бути віднесено до наукової публікації умовно і тільки для конкретної ситуації.

У «Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам» (Наказ МОН України від 14 січня 2016 року № 13 «Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам») застосовується поняття публікації і публікації у періодичних виданнях.

Фаховість періодичних видань

Наявність мінімальної кількості наукових публікацій є обов’язковою умовою при поданні документів у спеціалізовану вчену раду з метою захисту дисертаційної роботи на здобуття наукового ступеня кандидата/доктора наук або у вчену раду – при розгляді питання щодо присвоєння вченого звання доцента/професора/старшого дослідника. Переважна більшість цих публікацій повинна бути вітчизняними і фаховими, тобто такими, які включено до Переліку наукових фахових видань України (Наказ МОН України від 15 січня 2018 року № 32).

Цей Порядок передбачає поділ журналів на категорії А, Б, В. Слід зазначити, що для включення журналів у категорію А необхідною умовою є їх індексування у Scopus або WoS. Необхідні умові для включення періодичного видання в категорію Б (суто формальні), на нашу думку, є доволі простими. Але навіть елементарні вимоги (наявність декількох членів редакційної ради, які мають публікації у журналах, що індексуються у Scopus або WoS, наявність рецензій на статті, присвоєння статтям DOI тощо) заганяють більшість редакцій у глухий кут і роблять неможливим сам факт подання журналу до МОН на розгляд.

Ідентифікаційний комітет з питань науки

Наразі наявність і якість наукових періодичних видань (журналів) і наукових публікацій поступово починають також виконувати роль основних (базових) показників при оцінці наукової роботи (і не тільки наукової) вітчизняних закладів вищої освіти і наукових установ.

У Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (стаття 22) згадується про публікації і наукометричні бази в контексті формулювання критеріїв для обрання членів Ідентифікаційного комітету з питань науки, а саме встановлюється таке:

«Остаточний рейтинговий список кандидатів у члени Ідентифікаційного комітету формується спеціальною конкурсною комісією, до складу якої включаються перші 25 осіб рейтингу науковців України за індексом Гірша згідно з однією з найчастіше використовуваних міжнародних наукометричних баз даних, що мають вимоги до якості публікацій і рецензування, яку визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері наукової і науково-технічної діяльності, які є докторами наук та мають досвід керівництва міжнародними проектами.»

Крім цього у даному Законі вказується, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері наукової і науково-технічної діяльності, у двомісячний строк затверджує одну з найчастіше використовуваних міжнародних наукометричних баз даних і рейтинг за індексом Гірша вчених України згідно з нею станом на дату затвердження, а також формує з її використанням спеціальну конкурсну комісію для формування Ідентифікаційного комітету з урахуванням вимог, визначених цим законом.

Національний університет

Наявність і якість наукових публікацій і періодичних видань є важливим критерієм при визначенні статусу національного і дослідницького університетів.

Відповідно до положень Закону України «Про вищу освіту» (стаття 29), статус національного надається університету згідно з порядком і критеріями, визначеними КМУ (Постанова КМУ від 22 листопада 2017 року № 912 «Про затвердження Порядку та критеріїв надання закладу вищої освіти статусу національного, підтвердження чи позбавлення цього статусу»).

Вказаною постановою затверджено критерії надання та підтвердження статусу національного закладу вищої освіти. До них крім інших віднесено такі:

• середнє значення показників індексів Гірша науково-педагогічних і наукових працівників (які працюють у закладі вищої освіти за основним місцем роботи станом на 31 грудня останнього року звітного періоду) у наукометричних базах Scopus, Web of Science, інших наукометричних базах, визнаних МОН, приведене до кількості науково-педагогічних і наукових працівників цього закладу;
• кількість науково-педагогічних і наукових працівників, які мають не менше п’яти наукових публікацій у періодичних виданнях, які на час публікації було включено до наукометричних баз Scopus або Web of Science, інших наукометричних баз, визнаних МОН, приведена до 100 науково-педагогічних і наукових працівників, які працюють у закладі вищої освіти за основним місцем роботи станом на 31 грудня останнього року звітного періоду;
• кількість наукових журналів, які входять з ненульовим коефіцієнтом впливовості до наукометричних баз Scopus, Web of Science, інших наукометричних баз, визнаних МОН, що видаються закладом вищої освіти, приведена до кількості спеціальностей, з яких здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти у закладі вищої освіти станом на 31 грудня останнього року звітного періоду.

Відносно «інших наукометричних баз, визнаних МОН», слід зазначити, що МОН вже тривалий час не може або не бажає прийняти відповідне рішення, що призводить до певних непорозумінь і спекуляцій. Між тим, якщо приймати за основу саме таку позицію (саме визначення систем цитувань та індексувань і саме міністерством), то цілком логічно було б з’ясувати думку фахівців (науковців з різних галузей знань) і терміново оприлюднити цей перелік. Наприклад, доцільно було б включити до нього окрім Scopus та Web of Science Core Collection (тільки SCIE, SSCI, AHCI) ще й такі реферативні бази і системи цитування, як Astrophysics Data System, PubMed, MathSciNet, zbMATH, Chemical Abstracts, Springer, Agris, GeoRef та інші реферативні бази, розміщені на платформі Web of Science Clarivate Analytics. Звісно, цей перелік не є завершеним і виключним.

Відносно наукових журналів, кількість яких є критерієм для надання та підтвердження університету статусу національного, то доцільно було б не просто вказати, що в журналу повинен бути ненульовий коефіцієнт впливовості, а враховувати квартіль, до якого входить той чи інший журнал у таких системах індексування (базах).

Крім того, на наш погляд, відносно журналів у вказаній постанові має місце суттєва помилка. Відповідно до постанови враховуватися будуть журнали, що видаються закладом вищої освіти. Справа в тому, що у кожного вітчизняного журналу є засновник (співзасновники) і видавець. У нашій країні склалася ситуація, коли у переважній більшості університети є і засновниками, і видавцями. Тільки одиниці журналів, заснованих університетами, передано для видання іншим організаціям. Але такі ситуації і такі варіанти співпраці засновника та видавця останнім часом стають все більш популярними.

Є і таки приклади, коли журнал, заснований університетом, видається ним в українській версії. Але при цьому видається також і англомовна версія, і це здійснює інша установа. Наприклад, журнал Известия высших учебных заведений. Радиоэлектроника (Radioelectronics and Communications Systems), засновником якого є Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”, видається Springer. Зрозуміло, що присутність у провідних наукометричних базах і відповідний високий статус у таких випадках не в останню чергу забезпечено саме стороннім видавцем.

Теоретично може бути й інша, прямо протилежна ситуація, коли університет, який зареєстровано як видавця, бере для видання на своїй базі періодичне видання, засновником якого є інша організація. Але лише теоретично, бо на практиці нам такі випадки незнайомі.

З огляду на це, логічно було б зараховувати не ті журнали, що університетом видаються, а ті, які ним засновано, бо саме засновник визначає політику журналу, призначає головного редактора і формує редакційну раду, які відбирають статті для опублікування, тобто фактично створюють журнал.

Дослідницький університет

Щодо дослідницького університету, то в Законі України «Про вищу освіту» (стаття 30) закріплено таку норму:

«Національному закладу вищої освіти, що забезпечує проривний розвиток держави в певних галузях знань за моделлю поєднання освіти, науки та інновацій, сприяє її інтеграції у світовий освітньо-науковий простір, має визнані наукові здобутки, може надаватися статус дослідницького університету».

Наукові публікації визначаються як критерій при наданні університету статусу дослідницького, а саме вказується, що ці критерії базуються на певних критеріях, зокрема, таких:

• міждисциплінарність освіти і науки, потужна фундаментальна складова наукових досліджень, якість яких підтверджена, зокрема, публікаціями у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях;
• кількість публікацій за показниками визнаних міжнародних наукометричних баз та у міжнародних реферованих виданнях.

Донедавна діяльність дослідницьких університетів регулювалася Положенням про дослідницький університет (Постанова КМУ від 17 лютого 2010 року № 163), але постанова, якою його було затверджено, втратила чинність у 2014 році (Постанова КМУ від 5 листопада 2014 року № 597).

Атестація ЗВО у частині наукової діяльності

Наразі є сподівання, що показники публікаційної активності університетів знайдуть масове застосування при їх атестації на предмет ефективної наукової і науково-технічної діяльності. Певні передумови для цього було створено з прийняттям Постанови КМУ «Деякі питання проведення державної атестації закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової (науково-технічної) діяльності» (22 серпня 2018 р. № 652).

Вказаною постановою затверджено Порядок атестації, у якому зазначено, що атестаційна оцінка, як індивідуальна характеристика досягнень закладу вищої освіти за науковим напрямом, обчислюється як сума значень показників (оцінених у балах у межах інтервальних діапазонів значень), сформованих за певними складовими, зокрема і за такими:

• кількість статей закладу вищої освіти за науковим напрямом у наукових виданнях (журналах), які індексуються у наукометричних базах даних Scopus та/або Web of Sciencе, з використанням як додаткового показника для наукових напрямів значення коефіцієнтів впливовості зазначених журналів;
• кількість наукових видань (журналів), засновником (співзасновником) яких є заклад вищої освіти, за науковим напрямом, які індексуються у наукометричних базах даних Scopus та/або Web of Science;
• кількість працівників закладу вищої освіти (за основним місцем роботи), які є членами редакційних колегій наукових видань (журналів), які індексуються у наукометричних базах даних Scopus та/або Web of Science.

Проект методики оцінювання наукових напрямів ЗВО

У постанові зазначається також, що визначення атестаційної та експертної оцінок здійснюється на підставі методики оцінювання наукових напрямів закладів вищої освіти під час проведення державної атестації, яка затверджується МОН з урахуванням рекомендацій Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій. МОНом було запропоновано проект вказаної методики для громадського обговорення з терміном подання пропозицій до 5 листопада 2018 року.

Ми направили своє бачення щодо методики в цілому і її окремих положень до МОН. Серед них (при загальному негативному враженні від проекту) були такі.

Наприклад, пропонується використовувати показники результативності (11 показників), які характеризують кадровий склад наукового напряму, його фінансування, якість журналів і публікацій науковців, задіяних у цьому напрямі. Мабуть, їх застосування повинно стимулювати менеджмент ЗВО до певної діяльності і за логікою їхні значення повинні бути близькими, щоб один не був повністю знівельований домінуванням іншого. Але у проекті є декілька помилок, які призводять до того, що деякі показники матимуть значення більше одиниці, тоді як інші – набагато менші за одиницю.

Крім того, аналіз проекту методики дозволяє припустити, що в реальних розрахунках найбільш вагомими будуть показники К5, К6 і К7. Ці показники демонструють рівень минулого фінансування досліджень і розробок ЗВО за науковим напрямом із загального та спеціального фондів і витрати на придбання обладнання. Саме ці показники будуть разів у 10 більшими, ніж інші. А от наявність у ЗВО наукових журналів, які індексуються у Scopus і WoS, надасть показник, який дорівнює 0,00…

До того ж, наприклад, у проекті методики зафіксовано, що показник, який демонструє відношення кількості захищених дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук до науково-педагогічних працівників, які не мають наукового ступеня, слід помножити на ваговий коефіцієнт 0,05. А відношення кількості публікацій у зарубіжних періодичних виданнях країн ОЄСР до кількості науковців – на 0.2. Це для напряму «Аграрні науки та ветеринарія». Незрозумілим є, чому різниця в коефіцієнтах становить аж 4 рази. 

Також незрозуміло, на підставі яких припущень, якої аналітики і задля якої ідеї пропонується відкоригувати отримані інтегральні показники «результативності» залежно від того, який саме науковий напрям оцінюється. Це нівелює саме поняття атестації. Так, якщо у ЗВО негаразди з кількістю публікацій у Scopus і WoS, але він атестує напрям «Біологія та охорона здоров’я», або «Математичні та природничі науки», або «Технічні науки», то ваговий коефіцієнт встановлено на рівні 0.2. А от якщо це буде напрям «Аграрні науки та ветеринарія», то коефіцієнт – 0.02 (тобто маємо різницю в 10 разів).

Таким чином, проект методики потребував суттєвих доопрацювань як концептуального характеру, так і суто технічного. Але є сподівання, що скоро ми зможемо подивитися на остаточну версію методики, бо 14 січня 2019 року МОН на своєму сайті повідомив, що наразі конкретна методика оцінювання наукової діяльності вишів перебуває на фінальному етапі затвердження.

Атестація наукових установ

Механізм державної атестації наукової (науково-дослідної, науково-технологічної, науково-технічної, науково-практичної) установи з метою визначення ефективності її діяльності проводиться в Україні відповідно до Порядку, який затверджено Постановою КМУ «Про затвердження Порядку проведення державної атестації наукових установ» від 19 липня 2017 року № 540.

Цей Порядок передбачає що якість діяльності наукових установ визначається на основі експертної оцінки з використанням наукометричних та інших показників, що використовуються в міжнародній системі експертизи. Атестація проводиться відповідно до методики оцінювання ефективності наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності наукових установ під час проведення державної атестації.

Ймовірно, тому, що така методика не була розроблена, 18 квітня 2018 року було прийнято ще одну Постанову КМУ зі схожою назвою, а саме «Деякі питання державної атестації наукових установ» (Постанова КМУ № 228). Дана постанова продовжила строк державної атестації наукових установ, що закінчився після 1 січня 2017 р. або закінчується до прийняття рішення щодо державної атестації таких наукових установ.

Наразі відповідна методика вже існує. Це Методика оцінювання ефективності наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності наукової установи, яку затверджено Наказом Міністерства освіти і науки України 17 вересня 2018 року за № 1008 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2018 р. за № 1504/32956.

Основна ідея Методики – це визначення для наукової установи (на основі певного переліку показників) класифікаційної і рейтингової оцінок і на їх основі віднесення установи до однієї з чотирьох класифікаційних груп. За кожним показником можна отримати від 1 до 5 балів, яку корегуються на основі застосування вагових коефіцієнтів, визначених для кожного показника. У Методиці ваговий коефіцієнт – це коефіцієнт, який характеризує значимість показника, що оцінюється, та застосовується для характеристики діяльності наукової установи; диференційований ваговий коефіцієнт – це ваговий коефіцієнт, що має різне значення значимості показника для установ різного профілю та враховує особливості їх діяльності.

Для встановлення класифікаційної оцінки показники об’єднані у групи:

• рівень кваліфікації наукових кадрів (загальний ваговий коефіцієнт 0.25);
• бюджет та інфраструктура (0.25);
• наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність (0.25);
• престиж (0.25).

Тут засмучує те, що ми маємо справу з документом, який має назву «Методика оцінювання ефективності наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності наукової установи» і одна з груп показників також чітко вказує, що у її межах оцінюються саме наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність. Викликають питання і самі показники в цій групі, а саме кількість монографій, статей у фахових виданнях, тез доповідей, охоронних документів і ліцензій. Це скоріш демонструє публікаційну активність працівників установи, ніж загалом її наукову діяльність.

Методика фактично дискредитує провідні вітчизняні наукові журнали, і це слід терміново виправляти. Якщо український журнал індексується у Scopus або WoS і входить до переліку наукових фахових видань, то науковій установі буде зараховано кількість публікацій у наукових виданнях, включених до Переліку наукових фахових видань України (ваговий коефіцієнт 0.06/0.09). А якщо є певна кількість публікацій у закордонних наукових журналах, що індексуються в наукометричних базах Web of Science Core Collection і Scopus, то це вже відноситься до групи показників «Престиж» і тут ваговий коефіцієнт дорівнюватиме 0.1/0.12. А якщо український журнал індексується у Scopus або WoS, але не виявив бажання подавати заяву на включення до переліку фахових або не може витримати формальні ознаки для цього? У разі наявності публікації працівника наукової установи у такому журналі вона не буде врахована при атестації. І навіщо було вводити різні категорії (А, Б, В) фазових видань, якщо це не враховується при атестації наукових установ?

При аналізі вагових коефіцієнтів треба було б звернути увагу на таке. Методика зазначає, що в чисельнику наводиться коефіцієнт для наукових установ природничого і технічного профілю, які проводять прикладні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання і використання нових знань для практичних цілей; у знаменнику – для наукових установ суспільного та гуманітарного профілю, а також для окремих установ природничого і технічного профілю, основним напрямом діяльності яких є теоретичні, фундаментальні наукові дослідження.

Необхідно проілюструвати ще одну слабку сторону Методики. Наприклад, відношення величини вагового коефіцієнта для публікації гуманітарного профілю у закордонному журналу зі Scopus до публікації природничого профілю становитиме 1.2. А для відповідних статей у вітчизняних фахових виданнях таке співвідношення буде 1.5. Це призведе до незапланованих і непередбачених похибок.

Можна також звернути увагу на певну непослідовність при встановленні інтервалів значень показників для обрахування балів. За кожен показник наукова установа може отримати від 1 до 5 балів залежно від того, у який інтервал він потрапляє. Так відстань від одного бала до двох становить 0.3 статті на особу; від двох балів до трьох – 0.2 статті; від трьох балів до чотирьох – 0.3 статті; від чотирьох балів до п’яти – 0.2. А от коли оцінюються публікації у закордонному журналу зі Scopus, логіка чомусь інша. У цьому випадку відстань від одного бала до двох становить 0.02 статті на особу; від двох балів до трьох – 0.02 статті; від трьох балів до чотирьох – 0.02 статті; від чотирьох балів до п’яти – 0.14. Тобто, якщо б менеджмент наукової установи бажав отримати три бали за рахунок різних варіантів, то замість однієї статті у міжнародному журналі, який індексується у Scopus, було б поставлене завдання опублікувати 13.3 статей у вітчизняних фахових виданнях (це без урахування вагових коефіцієнтів). А якщо б стояло завдання отримати чотири бали, то заміщення однієї статті у міжнародному журналі, який індексується у Scopus, науковцям установи обійшлося б чомусь у підготовку 5 фахових статей. 

Ще одна помилка. У Методиці застосовується такий показник, як Кількість наукових видань (журналів), засновником (співзасновником) яких є наукова установа, за науковим напрямом, що індексуються у наукометричних базах Web of Science Core Collection, Scopus, ERIH PLUS, PubMed, MathSciNet, Chemical Abstracts, GeoRef. Тут шалений крок уперед з боку МОН, бо вперше в офіційному документі окрім Web of Science Core Collection і Scopus згадуються інші системи цитування, і слід відмітити, що достойні, хоча і не усі з тих, які б треба було врахувати. Звісно, можна було б дискутувати з приводу того, що ці бази неправильно урівняли, але то вже таке.

На жаль, вже наступний показник чомусь знову ж базується тільки на WoS і Scopus. Це кількість наукових працівників (за основним місцем роботи), які є членами редакційних колегій наукових видань (журналів), що індексуються у наукометричних базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus та не видаються цією науковою установою. Отут формулювання не піддається логіці, бо фактично пропонується не враховувати науковців, які є членами редакційних рад журналів, заснованих тими установами, де ці науковці працюють. Але ж якщо журнал індексується у WoS або Scopus, це означає що він задовольняє величезній кількості критеріїв, зокрема (фактично у першу чергу), щодо складу редакційної ради!!!

Застосування у Методиці таких показників, як кількість тез доповідей на міжнародних науково-практичних заходах, що відбулися за кордоном, та доповідей на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних заходах, що відбулися в Україні, є дуже хибним. При тій профанації, яка має місце, і широких можливостях для фальсифікацій в цьому питанні такі показники є недоречними. Це також стосується і таких навчальних видань, як навчальні програми, навчально-методичні і наочні посібники, хрестоматії, практикуми, робочі зошити тощо. А також практичних, методичних посібників, методичних рекомендацій тощо.

Наостанок наведемо деякі приклади розрахунку окремих показників для гіпотетичної наукової установи. Припустимо, що в ній працює 100 осіб і ставиться завдання отримати 5 балів за публікації статей у закордонному журналі, що індексується у WoS або Scopus. Що для цього потрібно? Виявляється, не так вже й багато, а саме 6 статей на рік протягом останніх трьох років. При цьому 5 балів буде помножено на ваговий коефіцієнт 0.1 (0.12 для гуманітаріїв). Таким чином, наукова установа матиме оцінку 0.5 (0.6) за цим показником.

Тепер щодо завдання отримання 5 балів за рахунок наукових працівників (за основним місцем роботи), які є членами редакційних колегій наукових видань (журналів), що індексуються в наукометричних базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus і не видаються цією науковою установою. Для цього потрібно усього чотири таких науковця, що також не дуже складно. Ваговий коефіцієнт для цього показника – 0.07/0.09. Тобто можна отримати класифікаційну оцінку 0.35 (0.45 для гуманітаріїв). 

А тепер спробуємо зрозуміти, що потрібно для того, щоб отримати максимальну кількість балів за наявність наукових видань (журналів), засновником (співзасновником) яких є наукова установа, за науковим напрямом, що індексуються у наукометричних базах Web of Science Core Collection, Scopus, ERIH PLUS, PubMed, MathSciNet, Chemical Abstracts, GeoRef. Логічно було б припустити, що якщо один журнал індексується і у WoS, і у Scopus, і у ERIH PLUS, то це рахується як один журнал. Для того, щоб за цим показником отримати п’ять балів, треба мати чотири і більше журналів. Сподіваємося, усі розуміють, що це таке і скільки у нас наукових установ з таким портфелем журналів. Одиниці!!! Якщо 5 балів буде помножено на ваговий коефіцієнт 0.08, то оцінка буде 0.4.

Висновок з наведених прикладів такий, що результати атестації не будуть стимулювати розвиток власних українських журналів. І це жахливо!